Відповідно до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) звільнення вагітних жінок з ініціативи власника не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
Обов’язкове працевлаштування вагітних жінок здійснюється у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.
На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням не допускається.
У випадку коли вагітна жінка, не повідомивши роботодавця про свою вагітність та не надавши довідки з медичного закладу, добровільно написала заяву на звільнення за згодою сторін (частина 1 статті 36 КЗпП ), а потім вирішила поновитися на роботі мотивуючи, що її незаконно звільнили, то згідно із статтею 235 КЗпП підставою для поновлення працівниці на роботі є її звільнення без законних підстав. Тому поновити на роботі можна тільки працівницю, яка звільнена незаконно, з порушенням процедури або за межами підстав, передбачених законом, або за відсутності підстав для звільнення.
Якщо працівниця звільнена обґрунтовано, з дотриманням процедури звільнення, підстав для поновлення її на роботі немає.
Для встановлення достовірності підпису на заяві про звільнення потрібно звернутися до компетентних органів, які наділені повноваженнями проводити експертизу документів на встановлення їх достовірності.
(Джерело: Держпраці у Рівненській області)