У 2014 р. підприємством укладались однотипні договори, предметом яких є надання аудиторських послуг, податкових консультацій, здійснення підготовки, складання та здачі фінансової та податкової звітності, перевірки відповідності ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності діючим стандартам, встановлення достовірності порядку здійснення господарських операцій правовій документації, встановлення якості раніше проведених ревізій та інвентаризацій, виявлення помилок при проведенні бухгалтерського обліку. На підтвердження виконання цих послуг позивачем надано до суду акти здачі-прийняття наданих послуг. Проте, оцінюючи ці акти, суди попередніх інстанцій встановили, що вони не містять відомостей про те, які саме послуги надавалися виконавцями, у якому обсязі, скільки робочого часу витрачено на надання таких послуг, а також вартість таких послуг та порядок ціноутворення. В ході судового розгляду справи позивач не надав жодних письмових доказів, які б відтворювали факт надання таких послуг (аудиторського звіту, консультаційного висновку, акта ревізії, тощо).
Впродовж усіх судових розглядів позивач не зміг розкрити зміст придбаних юридичних послуг, необхідність їх придбання та пояснити зв’язок з його господарською діяльністю.
Тобто, позивачем не доведено реальності надання/отримання заявлених послуг, у зв’язку з чим податковим органом правомірно збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ за такими господарськими операціями, що, відповідно, свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваних ППР.
(Джерело: Постанова Верховного Суду від 26.03.2019 р. у справі № 810/2405/15,
адміністративне провадження № К/9901/37711/18