Перевезення роботодавцем працівників до місця роботи та/або з роботи до дому є для таких працівників додатковим благом на підставі пп. 164.2.17 ПКУ. Цією нормою ПКУ вказано, що додо загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником як додаткове благо, зокрема, у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.
Також таке додаткове благо підлягає оподаткуванню військовим збором. При цьому утримувати військовий збір потрібно із суми нарахованої вартості безкоштовного перевезення без її збільшення на натуральний коефіцієнт.
Постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується ЄСВ.
Відповідно до цього Переліку витрати на перевезення працівників до місця роботи як власним, так і орендованим транспортом (крім оплати праці водіїв) не є базою нарахування ЄСВ.
(Джерело: лист ДФС від 02.03.2016 р. №4809/6/99-99-17-03-03-15)
Судова практика:
ДФСУ на підставі висновку Закарпатського окружного адміністративного суду видало нову ІПК від 18.09.2018 р. №4081/6/99-99-13-02-03-15/ІПК, у якій зазначено, що такий дохід не є додатковим благом працівників. Водночас ДФС вважає, що вартість такого проїзду для працівників якраз і підпадає під такі інші доходи. Відповідно така сума включається до оподатковуваного доходу платника податків.
Оподаткування
ПДФО і ВЗ. Якщо роботодавець організовує безкоштовну доставку співробітників на роботу / з роботи, то формально в них виникає дохід у вигляді додаткового блага (п.п. «е» п.п. 164.2.17 ПКУ).
Але якщо доставка не персоніфікована , то ПДФО не має. У роботодавця в такій ситуації відсутня об’єктивна можливість визначити достовірно дохід кожного працівника, що скористався послугами доставки. А якщо дохід визначити неможливо, то і питання з ПДФО відпадає саме собою.
Відповідно ВЗ також утримувати не потрібно
ЄСВ. У цьому випадку ЄСВ теж немає. Витрати на перевезення працівників до місця роботи (як власним, так і орендованим транспортом) не включаються до фонду оплати праці (за винятком зарплати водіїв) (п. 3.21 Інструкції № 5).
Податок на прибуток
Об’єкт обкладення податком на прибуток завдяки п.п. 134.1.1 ПКУ повністю базується на бухгалтерському фінрезультаті.
Водночас п. 142.1 ст. 142 Податкового кодексу вcтановлено, що до складу витрат платника податку, зокрема, включаються витрати на оплату робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін.
Однією з форм домовленості сторін є колективний договір. Статтею 7 Закону України від 01.07.93 р. № 3356-XII «Про колективні договори і угоди», зокрема, встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, забезпечення продуктивної зайнятості. Тобто якщо умовами колективного договору передбачено, що у зв’язку з виробничою необхідністю підприємство здійснює перевезення своїх працівників до місця роботи, то витрати на перевезення враховуються у складі податкових витрат. При цьому слід врахувати, що згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II цього Кодексу. Документами, що підтверджують витрати на перевезення, можуть бути договір про надання таких послуг, акт прийому-передачі послуг або будь-який інший документ, що підтверджує фактичне надання послуг.
Згідно з п. 7 ПБО 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318, витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Враховуючи те, що витрати на перевезення працівників до місця роботи практично неможливо прямо пов’язати з отриманням відповідного виду доходу, то такі витрати на підставі пп. 138.12.2 п. 138.12 ст. 138 Податкового кодексу можна врахувати у складі інших витрат господарської діяльності, до яких розділом III цього Кодексу прямо не встановлено обмежень щодо віднесення їх до складу витрат. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п. 138.5 вищезазначеної статті).
Тобто, витрати на перевезення працівників підприємства до місця роботи можна включити до складу податкових витрат за умови, що необхідність таких перевезень передбачено колективним або трудовим договором, та за наявності документів, які підтверджують зв’язок такого перевезення з господарською діяльністю платника податку. Зазначені витрати враховуються у складі інших витрат господарської діяльності.
ПДВ
Придбання підприємством ПММ та/або послуг сторонніх організацій з перевезення для своїх працівників з ПДВ у ПДВ-обліку відображається у податковому кредиті.
Витрати на перевезення працівників підприємства до місця роботи є пов’язаними з господарською діяльністю, за умови, що необхідність таких витрат передбачена колективним або трудовим договором, а також за наявності документів, що підтверджують такий зв’язок із господарською діяльністю.
Тому підприємству за такими придбаннями таких послуг, нараховувати «компенсуючі» податкові зобов’язання згідно з п. 198.5 ПКУ не потрібно.
Разом з тим, якщо компенсація працівникам вартості проїзду передбачена колективним або трудовим договором у розділі «Оплата праці», то в цілях оподаткування прибутку ці суми потрапляють у витрати підприємства без будь-яких різниць, а в цілях ПДВ не включаються ні до податкового кредиту ні до податкових зобов’язань.