Якщо працівник відмовляється використати надане йому Конституцією України та Законом України «Про відпустки» (далі – Закон) право на відпочинок (щорічну відпустку), то роботодавець, оскільки рішення про надання чи ненадання відпустки належить тільки до його компетенції, має право в межах, установлених графіком відпусток, без заяви працівника видати наказ про надання йому відпустки .
Водночас згідно зі ст. 2 Закону право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом. Небажання працівника використати щорічну відпустку повної тривалості і його вимога надати грошову компенсацію враховані у ст. 24 Закону. У частині 4 цієї статті зазначено, що за бажанням працівника частину щорічної відпустки цілком правомірно замінити грошовою компенсацією, однак тривалість фактично використаної працівником частини щорічної відпустки не може бути меншою ніж 24 календарних дні.
Наприклад, якщо працівник не хоче йти у щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів, йому один раз протягом двох років підряд можна виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки терміном 6 календарних днів. У таких випадках керівник зобов’язаний видати наказ про надання відпустки зазначеним категоріям працівників згідно з термінами, попередньо узгодженими при складанні графіку відпусток.
Законодавством також не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, не містить заборони працівникові використовувати щорічні відпустки, які йому не було своєчасно надано роботодавцем за попередні роки. У разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.
(Джерело: Держпраці у Кіровоградській області)