Верховний Суд вкотре наголосив, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов’язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правововою суттю господарська операція є операцією, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.
Таким чином, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.
У справі, яка розглядається, судами було встановлено, що надані позивачем рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт не містять ідентифікуючих реквізитів щодо осіб, які їх склали. Зокрема, відсутні: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції; прізвище, ім’я, по батькові посадових осіб, які складали рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт.
Так само неможливо було встановити реальність та обсяг наданих позивачу послуг (виконаних робіт) з наданих актів виконаних робіт, оскільки відсутнє детальне визначення переліку наданих послуг, конкретизація суті таких робіт (послуг), способу їх виконання та витраченого часу, а міститься лише загальний їх перелік.
Тобто наявні в матеріалах справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки-фактури є узагальнюючими документами, які не розкривають змісту та обсягу наданих послуг, не дають змоги ідентифікувати, які саме послуги надавалась, та перевірити правильність формування ціни за послуги.
При цьому матеріали справи не містять звітів, рекомендацій, систематичних добірок, довідкових матеріалів тощо, які б були складені за результатами виконання робіт (надання послуг) за укладеними договорами та давали змогу встановити, ким виконано роботи (надано послуги), кількість залучених людей до виконання зобов’язань, витрачений час та порядок формування вартості робіт (послуг).
Позивачем також не надано документального підтвердження обґрунтування економічної та ділової доцільності придбання таких послуг, обґрунтування їх вартості, як не надано і підтвердження використання отриманих послуг у безпосередній господарській діяльності.
Таким чином, платником податків під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими норми податкового законодавства пов’язують можливість правомірного формування податкових вигод, що відповідно свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваного ППР.
(Джерело: Постанова ВС від 25.09.2019 р. у справі № 520/11437/18)
