Договір довічного утримання
Договір довічного утримання належить до договорів, для яких передбачена обов’язкова письмова форма укладання та нотаріальне посвідчення (стаття 745 Цивільного кодексу України). Недотримання даної вимоги тягне за собою визнання договору недійсним.
Водночас право на нерухоме майно виникає з дня державної реєстрації такого права в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Право власності є обмеженим, оскільки набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу або у власність іншій особі на підставі іншого правочину (стаття 754 Цивільного кодексу України). Набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання.
Спадковий договір
Спадковий договір полягає в тому, що набувач зобов’язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача і в разі його смерті отримати право власності на майно відужувача.
Повноцінний перехід права власності (володіння, користування, розпорядження) до набувача, відбувається після смерті відчужувача. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження (стаття 1307 Цивільного кодексу України).
Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до іншого з подружжя, а в разі смерті другого, майно переходить до набувача за договором, який може не бути членом родини.
Особливості спадкового договору за участі подружжя полягають у тому, що предметом спадкового договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також те, що є особистою власністю будь-кого з подружжя (стаття 1306 Цивільного кодексу України).
Спадковий договір завжди укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі (електронній базі даних, яка містить відомості, про посвідчені спадкові договори). У разі недодержання сторонами такої вимоги спадковий договір визнається нікчемним.
Заповіт
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 Цивільного кодексу України).
Заповідач є вільним у виборі спадкоємців – може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом та передати своє майно не лише родичам, а й зовсім чужим людям, які не є членами родини. Спадкоємцями може бути одна або декілька осіб.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині:
- малолітні, неповнолітні діти, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
- непрацездатна вдова (вдівець);
- непрацездатні батьки спадкодавця.
Такі особи мають право успадкувати майно незалежно від змісту заповіту. В такому випадку закон гарантує їм половину частки, яка б належала кожному з них, у разі відсутності заповіту (стаття 1241 Цивільного кодексу України).
Заповідач може в будь-який момент змінити, скасувати або скласти новий заповіт. Змінювати заповіт можна безліч разів і кожний новий заповіт скасовує попередній (стаття 1254 Цивільного кодексу України). Кожен новий варіант заповіту потребує нотаріального посвідчення.
Спадкоємець отримає свідоцтво про право на спадщину після закінчення встановленого шестимісячного строку. Цей строк починається з часу відкриття спадщини, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Договір дарування
Договір дарування – це домовленість двох сторін, за якою одна сторона дарувальник передає або зобов’язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно у власність.
У випадку дарування нерухомого майна, договір дарування укладається у письмові формі, нотаріально посвідчується з наступною його державною реєстрацією.
Моментом укладення договору вважається передання майна, окрім випадків, коли дарувальник зобов’язується передати обдаровуваному майно у майбутньому. В такому випадку, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ст. 722 Цивільного кодексу України).
Договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровуваний не має перед дарувальником будь-якого зобов’язання матеріального характеру.
Строки позовної давності
Для договору дарування – 1 рік (ст. 728 Цивільного кодексу України);
Для договір довічного утримання, спадкового договору, заповіту – 3 роки.
(Джерело: Міністерство юстиції України)