Для визнання заборгованості, за якою строк погашення на дату балансу складає менше дванадцяти місяців, довгостроковою обов`язковою є сукупність двох умов: первісний строк погашення такої заборгованості був більшим, ніж дванадцять місяців, та до затвердження фінансової звітності існує угода про пролонгацію (переоформлення) такої угоди на строк понад дванадцять місяців.
Прострочена заборгованість не може розглядатися як довгострокова, оскільки період повернення коштів одержувачу вже настав. Той факт, що заборгованість за зобов`язанням фактично не повернута на дату балансу (до терміну закінчення позовної давності), не надає їй статусу довгострокової, оскільки в будь-який момент кредитор має право вимагати повернення усієї суми такої заборгованості.
В свою чергу, з положень бухгалтерського обліку випливає, що операція з пролонгації позики на термін, що не перевищує дванадцять місяців, в бухгалтерському обліку відображається за рахунками поточних зобов`язань, а якщо термін продовження дії перевищує один рік – за рахунками довгострокових зобов`язань. Тобто, визначальним є не термін погашення такої заборгованості, а строк, на який продовжено дію договору.
Аналізуючи вказані договірні відносини, суди попередніх інстанцій кваліфікували наявну кредиторську заборгованість позивача за договором позики як «довгострокові зобов`язання», оскільки термін її повернення становив період більше одного року. При цьому сукупності наведених вище обов`язкових умов з наявних у матеріалах справи чи витребуваних доказів суди не встановлювали.
Відповідачем також визнано заборгованість за позикою як «довгострокові позики в іноземній валюті», у зв`язку з чим визначено необхідність здійснення її дисконтування шляхом вирахування різниці (дисконту) між майбутньою та теперішньою вартістю зобов`язання із застосуванням П(С)БО 11 «Зобов`язання». У результаті підприємству в бухгалтерському обліку донараховано фінансовий дохід та, відповідно, здійснено коригування показників податкової звітності з податку на прибуток.
Отже, при наданні оцінки спірним правовідносинам судами попередніх інстанцій було залишено поза увагою ту обставину, що укладення додаткових угод та пролонгація зобов`язань змінює істотні умови первинного договору позики та, відповідно, може вплинути на зміну статусу такої заборгованості та наявність у позивача обов`язку її дисконтування.
Судами не встановлені періоди пролонгації договору позики та, за їх наявності, періоди прострочення сплати заборгованості, внаслідок чого можна було б з упевненістю віднести наявну заборгованість до певного виду на дату балансу за весь період перевірки.