Фабула судового акту: На підприємстві пройшла позапланова податкова перевірка. В акті перевірки ревізор-інспектор зазначає про нереальність господарських операцій із деякими контрагентами, внаслідок чого порушено ст.198 ПКУ та невірно сформовано податковий кредит.
Ситуація класична: якщо немає реальних помилок у податковому обліку, то нереальність господарських операцій можна «приписати» будь-якому підприємству. Якщо в нього всі контрагенти-партнери «благонадійні», то партнери партнерів по ланцюгу вище точно будуть десь співпрацювати із «ризиковим» підприємством.
А далі за звичною схемою: трудових ресурсів замало для виконання робіт, основних фондів не вистачає (орендують лише офіс без складів), віддалене місцезнаходження контрагентів, і не дай Боже їм не знаходитись за місцем реєстрації.
Висновок: господарські операції фіктивні, насправді товари (послуги, роботи) були прийняті, але від інших невстановлених осіб.
Після проведення податкової перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення, з яким платник податків не погодився та звернувся до суду із вимогами про визнання його протиправним та скасування.
Суди перших двох інстанцій дійшли висновку, що доводи податкового органу не підтвердились, оскільки зміст первинної документації відповідає ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», докази фактичного виконання підтверджують рух активів між підприємствами та відповідають економічній меті їх здійснення, а тому, позов задовольнили.
Розглядаючи касаційну скаргу ВС зазначив, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Крім того, ВС вкотре наголосив, що податкова інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності контрагентів позивача та їх постачальників, без оцінки їх спільної діяльності, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій.
Доводи щодо відсутності трудових ресурсів та основних фондів, незнаходження за юридичною адресою в контексті висновків про нереальність господарських операцій є лише припущеннями податкового органу та не відповідають принципу індивідуальної відповідальності платника податків.
У даній справі ВС також повторив свою позицію, щодо доводів податкової про наявність відкритих кримінальних проваджень, стосовно контрагентів та зазначив, що внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей по кримінальному провадженню не спростовує фактичного здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, адже наявність досудового розслідування не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин. Належними доказами можуть бути лише встановлені вироком суду обставини, у тому числі щодо причетності або обізнаності позивача у цьому.
Отже, цим рішенням ВС фактично зібрав в одному місці всі правові позиції суду, стосовно найчастіших доводів податкової та засвідчив принципово неправильний підхід контролюючого органу до дослідження господарських операцій та доказування у справі.