Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про відпустки», на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.
Підставою для оформлення зазначеної відпустки є заява від працівника про надання відпустки без збереження заробітної плати, погоджена керівником установи. В заяві зазначається вид відпустки, підстава та підтвердження для її надання, дата початку та закінчення, тривалість відпустки. У преамбулі наказу зазначається підстава: норма відповідного закону та заява (для відпустки за ініціативою працівника). У наказі зазначаються ті ж самі відомості, що й у заяві, і додатково вказується дата виходу працівника на роботу.
Таким чином, у разі продовження дії військового стану, яка затверджується новим нормативним актом, змінюється як підстава надання відпустки, так і її можлива тривалість, що потребує видання нового наказу, а відповідно і написання нової заяви.
(Джерело: Держпраці)