Згідно із ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі — КЗпП) працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
На думку Держпраці, закріплену листом від 16.08.2024 № 1275/2/2.1-ЗВ-24а, умова щодо підтвердження судовим рішенням, яке набрало законної сили, обов’язкова в разі звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП працівника, стосовно якого роботодавець учинив мобінг (цькування) або не вживав заходів щодо його припинення.
В інших випадках, визначених ч. 3 ст. 38 КЗпП, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням без підтвердження факту порушення стосовно нього судовим рішенням, яке набрало законної сили, але із зазначенням такого порушення.
Додатково повідомлено, що постановою Верховного Суду України від 31.10.2012 у справі № 6-120цс12 установлено таку правову позицію: за змістом ст. 38 КЗпП, працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору та його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Якщо вказані працівником причини звільнення — порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП), не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП.