Судом підтримано позицію контролюючого органу щодо правомірності прийнятого Комісією з регулювання азартних ігор та лотерей рішення врахувати у подальшій діяльності встановлені факти порушень відповідачем вимог пункту 2 частини 1, частини 3 статті 15 та частини 1 статті 24 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор».
Реалізація податковим органом повноважень, наданих йому згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, стосується безпосередньо його звернення до суду щодо застосування санкцій, пов`язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про державні лотереї в Україні» від 06.09.2012 № 5204-VI (далі – Закон № 5204-VI), визначено, що принцип державної монополії на запровадження лотерей полягає у забороні запровадження та проведення на території України будь-яких лотерей, крім державних, які проводяться операторами лотерей, що одержали право на їх проведення, у порядку, визначеному цим Законом.
Згідно з частиною 2 статті 14 Закону № 5204-VI, до суб`єктів, які організовують або проводять на території України ігри, що відповідають визначенню лотереї, крім випадків, якщо така гра проводиться особою, яка одержала статус оператора державних лотерей, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі шістнадцяти тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання, а прибуток (дохід) від проведення такої гри підлягає перерахуванню до Державного бюджету України.
З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, ключовою ознакою «лотереї» є її платність. При цьому, як доцільно наголосив суд першої інстанції, спосіб прийняття грошей за участь у такій грі не є визначальним для формування висновку, що гра, яка була проведена, є саме лотереєю.
На думку колегії суддів, сума депозиту не менше як 400 грн фактично дорівнює 1 лотерейному квитку і саме такий квиток надає право на одержання призу учаснику розіграшу (гри), а умовами проведення розіграшу не передбачено, що сума, внесена на депозит, не є платою за участь в розіграші.
Слід також врахувати й те, що відсутні ознаки «безоплатності» проведення відповідачем відповідного розіграшу, оскільки в будь-якому випадку умови його проведення передбачають внесення учасником грошових коштів та отримання ним відповідного лотерейного квитка незважаючи на подальший рух вказаних коштів на рахунку гравця.
Отже, факт оплатного набуття учасником права на участь у розіграші безпосередньо підтверджуються умовами такого розіграшу, з огляду на що, висновується, відповідачем було проведено розіграш (гру), яка відповідає ознакам лотереї, а саме: 1) гра, проведена відповідачем, була масова; 2) передбачала призовний (виграшний) фонд між її учасниками; 3) перемога у грі (розіграші) мала випадковий характер; 4) територія проведення (розповсюдження) гри (розіграшу) поширювалась за межі однієї будівлі (споруди); 5) носила оплатний характер, тобто передбачала внесення учасниками розіграшу (гри) грошових коштів та отримання ним відповідного лотерейного квитка. Фактично, відповідач реалізовував у грі (розіграші) майно – «лотерейні квитки» за внесення учасником розіграшу (гри) депозиту в грошовому еквіваленті 400 грн за один лотерейний квиток, тобто, проводив лотерею без отримання відповідної ліцензії (що відповідає визначенню лотерея, без відповідної ліценції, що є підставою для застосування фінансових санкцій).
Порушення, допущене відповідачем (проведення гри (розіграшу), яка(ий) має ознаки лотереї), відповідає складу порушення, яке визначено у частині 2 статті 14 Закону №5204-VI і має своїм наслідком застосування відповідних санкцій.
Відтак, Шостим апеляційним адміністративним судом від 24.07.2024 у справі № 320/4809/23 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення; рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 залишено без змін.