Роботодавець (підприємства, установи та організації) має право за рахунок власних коштів надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості, ніж до досягнення дитиною трирічного віку. Таке право встановлено частиною четвертою статті 179 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) та частиною другою статті 18 Закону.
У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досягнення дитиною шестирічного віку, відповідно до частини шостої статті 179 КЗпП та пункту 3 частини першої статті 25 Закону. Відмовити в наданні працівниці такої відпустки роботодавець не має права.
Жінка має право оформити відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком відразу після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Працівниця може перервати цю відпустку, приступити до роботи, після чого знову оформити її, якщо така необхідність підтверджена медичним висновком.
Щоб скористатися правом на відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, працівниця подає роботодавцеві заяву. У ній вона вказує дати початку і закінчення відпустки. Ці дати повинні входити в період, зазначений в медичному висновку про необхідність домашнього догляду за дитиною. До заяви додається довідка за формою № 080-1/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 11.06.2012 № 430. Зазначена довідка підтверджує необхідність домашнього догляду за дитиною. На підставі отриманих документів роботодавець видає наказ (розпорядження) про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною на період, зазначений у заяві.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
У разі звільнення працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП діють обмеження щодо звільнення окремих категорій працівників, встановлені статтями 184, 1861 КЗпП .
Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – частина шоста статті 179 КЗпП), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
За матеріалами Управління Держпраці у Львівській області