Положеннями Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII із змінами і доповненнями (далі –— КЗпП) передбачено випадки, коли роботодавець зобов’язаний компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:
- у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ст. 5¹ КЗпП);
- у зв’язку зі службовими відрядженнями (ст. 121 КЗпП).
Компенсація вартості проїзду з інших обставин може здійснюватися за рішенням керівника підприємства. У цьому випадку така компенсація вважається додатковим благом найманого працівника відповідно до пп. 14.1.47 ст. 14 ПКУ.
До складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника ПДФО включається сума доходу у вигляді додаткового блага (пп. 164.2.17 ст. 164 ПКУ).
Тобто, враховуючи те, що проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язано із виконанням ним трудових функцій та не підпадає під дію КЗпП, то у разі прийняття керівником підприємства рішення щодо виплати компенсації за проїзд працівнику, сума такої компенсації буде оподатковуватися ПДФО на підставі пп. 164.2.17 ст. 164 ПКУ.
(Джерело: ДПС у Дніпропетровській області)