Під час перевірки податковий орган вирішив, що підприємством не підтверджено фактичне здійснення ним поставки нафтопродукту іншим підприємствам. Як наслідок, отримані ним (позивачем) від вказаних підприємств грошові кошти податковим органом визначено як безповоротну фінансову допомогу, що потягло відповідні зміни в оподаткуванні позивача за 2016 —2017 року. При цьому відповідні висновки, викладені в акті податкової перевірки, базувалися на тому, що в графах «Пункт розвантаження», наданих позивачем до перевірки ТТН, зазначено сім пунктів розвантаження, проте вказано лише місто та вулицю, без зазначення номера будівлі, що не дало змоги податковому органу встановити точне місце розвантаження нафтопродукту та наявності там відповідних засобів для його зберігання та реалізації.
Натомість колегія суддів звертає увагу на те, що визначення поняття «безповоротна фінансова допомога» (пп. 14.1.257 ст. 14 ПКУ) не містить застережень щодо можливості розширеного її тлумачення. Отже, встановлений під час податкової перевірки факт фактичної реалізації товару не дає правових підстав відповідачу кваліфікувати отримані позивачем грошові кошти за такий товар як безповоротну фінансову допомогу.
(Джерело: постанова ВС від 09.12.2019 р. у справі № 826/5479/18)
