Верховний Суд наполягає, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватися належною обачністю. Саме від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця — права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв’язку з цим юридично дефектних первинних документів.
Тому Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність факту реального виконання спірних операцій. Таке рішення прийнято з огляду на неналежне оформлення первинних документів; ненадання документів, зокрема заяви, на підставі якої здійснювалася поставка нафтопродуктів; ненадання доказів перевірки кількісних та якісних характеристик придбаної продукції (бензин, дизельне паливо), що є обов’язковою умовою при здійсненні такого роду операцій; відсутність інформації про місцезнаходження придбаних позивачем нафтопродуктів; ненадання доказів приймання придбаних нафтопродуктів за кількістю та якістю, їх зберігання та відпуску, як і доказів оплати послуг зберігання зазначених нафтопродуктів; ненадання належних доказів транспортування та страхування придбаних нафтопродуктів; відсутність належного документального підтвердження ведення обліку нафтопродуктів; відсутність документів на підтвердження факту придбання товару з метою та в цілях господарської діяльності; недоведеність економічної доцільності проведених операцій.
Таким чином, факт придбання, транспортування, зберігання та подальше використання в господарській діяльності позивача нафтопродуктів не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов’язковою умовою для визнання господарських операцій товарними. Формальна наявність договорів, актів, податкових накладних та товарно-транспортних документів не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин і не дає змоги суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій.
Суд касаційної інстанції погодився з доводами платника податків, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов’язку іншими платниками — постачальниками товарів (послуг). Однак у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов’язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов’язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.
(Джерело: Постанова ВС від 25.09.2019 р. у справі № 823/530/15)
