Пунктом 89.2 ст. 89 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням положень ст. 89 ПКУ право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених п. 89.5 ст. 89 ПКУ, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном, як особливим об’єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.
Право податкової застави не поширюється на майно, визначене п. 87.3 ст. 87 ПКУ.
Згідно з п.п. 87.3.7 п. 87.3 ст. 87 ПКУ майно, що не може бути предметом застави, визначено у Законі України від 02.10.1992 року № 2654-XII «Про заставу» із змінами та доповненнями.
Статтею 4 Закону № 2654 не встановлено, що корпоративні права не можуть бути предметом застави.
Слід зазначити, що платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, але тільки за згодою контролюючого органу, а також у разі, якщо контролюючий орган впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди (п. 92.1 ст. 92 ПКУ).
У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою контролюючого органу зобов’язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості (п. 92.2 ст. 92 ПКУ).
Враховуючи вищевикладене, корпоративні права можуть бути предметом податкової застави. Операції з відчуження таких корпоративних прав, у разі якщо такі права перебувають у податковій заставі, необхідно узгоджувати з контролюючим органом, а також здійснити заміну предмета застави на інше майно.
(Джерело: ДПС у Дніпропетровській області)
