У спірній ситуації судові інстанції виходили з того, що подані позивачем договори, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, документи щодо експедирування (заяви, договори та накази, посадові інструкції експедитора, акти списання палива та подорожні листи) не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваної поставки.
Так, пред’явлені товариством накладні на переміщення з основного складу товарів оформлено з порушенням чинного законодавства, оскільки не містять прізвища та ініціалів особи, яка відвантажила товар, та її займану посаду.
Також надані позивачем первинні документи були підписані особою, яка на день виникнення та реалізації господарських зобов’язань не була посадовою особою юридичної особи, а відтак не мала права вчиняти дії від її імені, зокрема підписувати первинні документи, документи бухгалтерської та податкової звітності тощо.
Наведені обставини сукупно з іншими доказами, в тому числі щодо заперечення посадової особи постачальника своєї участі у підписанні від її імені будь-яких первинних документів, обумовили висновок попередніх судових інстанцій про необґрунтованість формування товариством даних податкового обліку за спірною поставкою.
При цьому судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено посилання позивача на те, що пояснення щодо створення суб’єкта господарювання без мети здійснення господарської діяльності свідок надавав під тиском, оскільки такі обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема документами щодо оскарження дій співробітників оперативного управління Головного управління Міндоходів, які проводили допит.
(Джерело: Постанова ВС від 24.06.2019 р. у справі № 810/5327/14)
