Судами попередніх інстанцій встановлено, що колективним договором між адміністрацією і профспілковим комітетом передбачено забезпечувати працівників, зайнятих на польових роботах, гарячим харчуванням на час проведення таких робіт за принципом «шведського столу». Таке харчування працівників здійснювалося без складання списків з зазначенням кількості наданих обідів конкретним працівникам, що унеможливлює ідентифікувати конкретних осіб, яким надано послуги з харчування.
З ПКУ слідує, що додаткове благо повинно бути персоніфікованим та пов’язано із конкретною фізичною особою — платником податків, створювати певні вигоди для такої особи, надаватися податковим агентом та бути виражене у формі коштів, матеріальних або нематеріальних цінностях, послугах чи інших видах доходу. Тобто для нарахування ПДФО податковим агентом необхідна персоніфікація отриманого доходу, тобто одержання доходу безпосередньо конкретним платником податку.
Отже, орган ДФС під час визначення додаткового блага повинен обов’язково вказувати фізичну особу — платника податків, у якої це благо виникає, та період, у який це додаткове благо виникало. Але в актах перевірки взагалі не визначено конкретних фізичних осіб, у яких виникало додаткове благо, та податковий період виникнення такого блага. Донарахування ПДФО здійснено не шляхом визначення податку з доходу, отриманого конкретною фізичною особою, а з суми обіду, сплаченої підприємством.
Таким чином, в межах цієї справи податковим органом не встановлено нарахування підприємством сум доходу у вигляді додаткового блага (чи включення таких сум до загального місячного (річного) доходу як інший дохід) за харчування кожному працівнику та такі суми не включалися до оподатковуваного доходу цих працівників. Отже, за таких обставин об’єкт оподаткування та база оподаткування ПДФО відсутні.
(Джерело: Постанова Верховного Суду від 10.06.2019 р. у справі № 808/3611/16)
