Фабула судового акта: Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, – цієї теми стосується судова справа, рішення в який викладене нижче. Рішенням районного суду позивачу, що працював провідником пасажирського вагону, у задоволенні позову до підрозділу залізниці про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв’язку із перебування на роботі в нетверезому стані, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено. Як видно з рішення суду, що факт сп’яніння позивача підтверджувався медичним висновком, виданим Львівським обласним державним наркологічним диспансером.
Між тим, апеляційним судом позов був задоволений частково, оскільки, як вважав суд, факт «перебування позивача на роботі у нетверезому стані ґрунтується на припущеннях», а позивачем надано належний та допустимий доказ на спростування факту його перебування на роботі у нетверезому стані. Йдеться про те, що згідно з актом, складеним у медпункті вокзалу, у позивача рівень алкоголю складав 0,2 %, що є нормою, а за результатами проведеного огляду та проби на апараті «Алконт-01» (сертифіковане обладнання) ознак вживання алкоголю не виявлено.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду залишив в силі саме рішення суду першої інстанції, зазначивши, зокрема, що відповідно до пункту 1.7 діючого до цього часу наказу Міністерства охорони здоров’я СРСР від 08 вересня 1988 року № 694 «Про заходи з подальшого вдосконалення медичного освідування для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп’яніння» та пункту 2 Тимчасової інструкції про порядок медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп’яніння, затвердженої Міністерством охорони здоров’я СРСР від 01 вересня 1988 року № 06-14/33-14, медичний огляд для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп’яніння робиться в спеціалізованих кабінетах наркологічних дипансерів (відділень) лікарями психіатрами-наркологами або в лікувально-профілактичних установах лікарями психіатрами-наркологами і лікарями інших спеціальностей, що пройшли підготовку.
Таким чином, проведення медогляду позивача лікарем обласного державного клінічного наркологічного диспансеру, відповідає вимогам щодо проведення таких медоглядів.
При цьому акт складений у медпункті вокзалу не є належним доказом, який би підтверджував факт перебування позивача у тверезому стані, оскільки обстеження відповідно до вимог проведення медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп’яніння не проводилося, особи, що підписали та склали акт не є фахівцями в галузі медицини. Суд також враховує і те, що стан алкогольного сп’яніння (рівень алкоголю в крові) можна визначити тільки спеціальними засобами та особою, яка має медичну освіту.
Доречно нагадати, що у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 роз’яснено, що вирішуючи справи про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння у будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов’язки. Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановлену загальну тривалість вважається робочим.
Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп’яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів (ст. 27 ЦПК ), яким суд має дати відповідну оцінку.
(Джерело: постанова ВС/КЦС, справа № 333/5649/16-ц, 25.07.18р.)
