Суть спору: ПрАТ «У» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Б» про стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання та нарахованих штрафних санкцій у розмірі 63217,89 грн. Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов було задоволено частково. З ТОВ «Б» було стягнуто на користь позивача 62180,97 грн. й судовий збір. У решті частини позову було відмовлено. Відповідач подав касаційну скаргу.
Суд при вирішенні справи виходив з такого:
– у зв’язку з тим, що відповідач свої зобов’язання за договором щодо сплати суми 53075,27 грн. належним чином не виконав, чим порушив його умови та вимоги закону, господарський суд дійшов правильного й обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача цієї суми;
– нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, позаяк виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним коштами, що належать до сплати кредиторові. Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов’язання зі сплати, господарські суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення цих сум з відповідача.
Постанова ВГСУ від 22.03.2017 р. № 911/3084/16.