Судом касаційної інстанції підтримано позицію контролюючого органу щодо правомірності прийнятого рішення, яким збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість.
На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Суд касаційної інстанції вказує на те, що судом першої інстанції було надано оцінку первинним документам, наявним в матеріалах справи, і за результатами їх сукупної оцінки суд першої інстанції дійшов висновку про те, що останні не розкривають зміст господарських операцій, не містять інформації щодо вантажно-розвантажувальних операцій, місця проведення робіт, їх обсяг, виконавця, а також інформацію щодо використання паливно-мастильних матеріалів та транспортування товарно-матеріальних цінностей, послідовно враховуючи обставини, встановлені у вироках Сихівського районного суду м. Львова від 17.06.2015 у справі №464/3740/15-к та Залізничного районного суду м. Львова від 24.09.2015 у справі №162/6935/15-к.
Колегія суддів звертає увагу, що обставини, встановлені вироками суду стосовно посадових осіб контрагентів позивача, та власне директора позивача (ОСОБА_4) оцінені судами в сукупності з наданими первинними документами, спростовують доводи касаційної скарги в частині того, що періоди і господарські операції є відмінними аніж ті, оцінка яким надана в вироках.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що можливість уточнення показників податкової звітності за періоди, які вже перевірено контролюючим органом, передбачена пунктом 50.3 статті 50 ПК України, згідно з яким у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.
Отже, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, подання уточнюючого розрахунку після винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення не може сприйматися судом як належне виправлення помилки у розумінні положень статті 50 ПК України, а відтак і слугувати підставою позову в обґрунтуванні правомірності позиції платника податків.
Відтак, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду від 15.03.2024 №813/1956/16 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року у справі №813/1956/16 залишено без змін.