Відповідно до статті 113 Кодексу законів про працю України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду, у разі виробничої ситуації не з вини працівника, що є небезпечною для життя чи здоров’я працівника і навколишнього природного середовища, за час простою, за ним зберігається середній заробіток.
Умови надання допомоги по тимчасовій непрацездатності визначено Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон).
Відповідно до статті 22 Закону допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхового випадку.
Разом з тим статтею 23 Закону визначено вичерпний перелік підстав, при яких матеріальна допомога не призначається, і період простою підприємства не належить до такого переліку підстав.
Тобто для оплати лікарняного важливим фактором є нарахування заробітної плати. Як ми вказали вище – час простою не з вини працівника підлягає оплаті.
Таким чином, під час простою підприємства не з вини працівника допомога по тимчасовій непрацездатності має надаватися працівнику на загальних підставах.
(Джерело: Держпраці у Вінницькій області )