Законом України від 30 березня 2020 року № 540 – IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» були внесені доповнення до Розділу «Прикінцеві та перехідні положення», а саме доповнено п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ такого змісту:
«Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Таким чином під час застосування правил позовної давності (ст. 257 ЦКУ) в тому числі з метою визначення безнадійної заборгованості, слід враховувати положення, передбачені п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ.
Відповідно до пп. 14.1.257 ст. 14 ПКУ сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.
- які дії боржника можуть свідчити про визнання ним боргу та/або іншого свого обов‘язку і служити підставою для переривання строку позовної давності;
- які первинні документи достатні для свідчення факту здійснення платником податку всіх належних дій стосовно визнання та списання дебіторської та кредиторської заборгованості з метою вірного ведення податкового обліку.
Перелік випадків переривання строку позовної давності наведено в ст. 264 ЦКУ. Підставами для переривання строку є такі події:
- боржник учинив дії, які свідчать про визнання ним боргу або іншого свого обов’язку;
- у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Якщо перебіг строку був перерваний однією із цих подій, то строк починає обчислюватися заново, а час, який минув до моменту його переривання, у новий строк не зараховується.
У ПКУ, ЦКУ та інших нормативно-правових актах дії боржника, які свідчать про визнання ним боргу або іншого свого обов’язку не зазначені.
Одночасно, згідно в пп. 4.4.1 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 р. № 10 із такими діями можуть бути:
- визнання боржником пред’явленої претензії;
- зміна договору, з якого випливає, що боржник визнає існування боргу, а також прохання боржника про таку зміну договору;
- письмове прохання боржника відстрочити сплату боргу;
- підписання боржником (уповноваженим на це посадовою особою боржника) разом із кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, за якою виник спір;
- письмове звернення боржника до кредитора з гарантією сплати боргу;
- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або суми санкцій та інше.
(Джерело: Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з ВПП)